Header image alt text

Сквирський ліцей

Офіційний сайт

Диво калинове

Цимбалюк Василь Іванович, кандидат педагогічних наук

Народ вважає рідну мову найдорожчим скарбом, який він створив за всю свою історію. Українські письменники знайшли найвагоміші слова, щоб означити нашу мову. Володимир Самійленко назвав її «діамант золотий», Володимир Сосюра – «солов’їною», але найзворушливіше написав Дмитро Білоус:

Ти наше диво калинове,
Кохана материнська мово.

Забуття рідної мови здавна вважається найбільшим злочином перед людством. Західноукраїнський поет Сидір Воробкевич писав:

Слово рідне, мово рідна,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Тільки камінь має.

Недаремно відомий  педагог Костянтин Ушинський підкреслював: «Поки живе мова в устах народу, до того часу живий і народ… Відберіть у народу все – і він все зможе повернути, але відберіть мову, і він ніколи більше вже не створить її: вимерла мова в устах народу – вимер і народ». Звернімо увагу, що завойовники, щоб підкорити народ, в першу чергу намагалися знищити його мову. Скільки посягань таких було на українське слово у нашій багатостраждальній історії і в часи Речі Посполитої, і Московської імперії, і тоталітарного режиму в СРСР, але воно вистояло, і українська мова стала державною в незалежній Україні.

Всі ці факти потрібно пам’ятати і в наш час, щоб правильно будувати політику держави. Недаремно Франція нещодавно прийняла Закон про захист французької мови від впливу англіцизмів.

У світі зараз існує трохи більше п’яти тисяч мов, і зникнення хоча б однієї мови є великою втратою для людства, бо  зникає національна ідентичність, специфіка народу, його культури. Тому і прийнята у ХХ столітті в Європі хартія про захист мов національних менших, яким загрожує зникнення. Це не стосується мов, які добре захищені національними державами.

Всі ці питання є доленосними для народу, культурологічними і світоглядними для кожної людини, тому і мають засвоюватись підростаючим поколінням у школі. Але в курсі української мови вони не виділяються, там більше вивчається граматична основа мови. Тому важливого значення в сучасній школі, яка переходить на профільне навчання, має введення оригінальних спецкурсів і факультативів із різних профілів, створення навчальних посібників і підручників для учнів.

Такий спецкурс і факультатив розроблений у Сквирському ліцеї. Його назва «Мова як генетичний код народу». Він затверджений Міністерством освіти і науки і призначений для вивчення у середній школі для до- профільного(8–9 кл.) і профільного навчання (10–11 кл.). Навчальний посібник під такою назвою випущений видавництвом «Мандрівець» у Тернополі. У ньому здійснено спробу поглянути на мову не з суто лінгвістичного боку, а як на космічне явище, як на символічний умовний знак людства, як генетичний код народу, через який розкриваються особливості його культури, історії, психічного складу, як джерело важливої інформації, що несе в собі знання про буття людини

Навчальний посібник складається із трьох частин: у першій частині розглядаються теоретичні питання про мову, які мають важливе значення для буття народу; у другій – пояснюється етимологія слів, які розкривають картини історії та культури народу; в третій частині виясняється походження мов і письма у світі.

Стисло познайомимо читачів із цими частинами.

У першій частині «Рідна мова в житті народу» розглядаються такі питання, як функції мови в житті суспільства, висловлювання про мову видатних культурних діячів, мовленнєвий етикет, культура мовлення, державна мовна політика, специфіка української мови як найрозкішнішої гілки індоєвропейської мовної сім’ї, геноцид української мови та боротьба за її державність тощо.

Тут наведені переконливі факти про те, що українська мова є однією з найбагатших, наймилозвучніших і найдревніших мов, адже на нашій території знаходилась Трипільська цивілізація ще в 3–6 тис. до н.е., чого не було в Європі (Стародавня Греція і Рим – це принаймні 1–2 тис. до н.е.), а розквіт шумерської цивілізації був у 3 тис. до н.е.(американський археолог Крамер написав книгу «Історія починається з Шумеру», вважаючи Дворіччя початком людської цивілізації ). Але це було ще в середині ХХ століття, а дослідження продовжувались.   На території України, крім Трипілля, була ще буго-дністровська археологічна культура у 7 тис. до н.е., де було розміщене поселення Самара, в якому жило плем’я самари; археологічний комплекс Кам’яна Могила біля Мелітополя(3–12 тис. до н.е.), де відомий поліглот, російський мовознавець Анатолій Кифішин розшифрував писемність у кам’яних печерах; археологічні пам’ятки Мізинської культури з Чернігівщини, де знайшли не лише написи на кістках мамонта (зародки писемності), а й музичний інструмент із кісток мамонта. Таким чином, якщо вважати скіфів-орачів, які себе називали сколотами (сонцепоклонниками), нашими предками (І тис. до н.е,), як і антів, яких М.Грушевський вважав праукраїнцями (2–5 ст.н.е.), а полянського князя Кия теж нашим предком, то маємо безперервний історично-культурний розвиток на території України від 20 тис. до н.е. до нашого часу. І то все, як вважає багато дослідників, наші предки (це відкрито підкреслив Вікентій Хвойка, що відкрив трипільську культуру), адже коли порівняти орнамент із багатою символікою трипільської культури і українців нашого часу, то майже нічого не змінилося. А раз був народ, то була й мова. Недаремно такі відомі мовознавці і археологи, як В.Даниленко, М.Суслопаров, А.Кифішин переконливо довели, що в період Трипілля на території України було звуко-буквене письмо, яке потім запозичили фінікійці і греки.

На території Причорномор’я виникла індоєвропейська мовна сім’я, з якої  у 2–З тис. до н.е. почалось переселення народів у Індію, Іран, на Аппенінський півострів, в усі країни Європи. Це переконливо довели англійські вчені, які видали книгу «Історія англійської мови» і показали на карті рух усіх племен із Причорномор’я у всі частини Європи і Близького Сходу ще до нашої ери.

Уже наведених цих фактів доволі, щоб переконатися, що українська мова – одна з найдревніших у Європі. Про це переконливо написав мовознавець Красуський ще в 1880 році у книзі «Давність малоросійської мови», виданій у Одесі. Порівнявши всі індоєвропейські мови, він довів, що наша мова найближча до санскриту – давньої індійської літературної мови, який почав формуватися ще на Причорномор’ї, а потім його арії (орії) донесли в Індію. Цією мовою написані найдавніші пам’ятки світової культури «Магабгарата», «Рамаяна», «Рігведа».  Багато європейських учених переконані, що саме стародавня українська культура породила європейську культуру. Тому дуже відрадним фактом є те, що вже навіть у шкільному  підручнику з історії стародавнього світу Трипільська цивілізація подається поряд із цивілізаціями Греції, Риму, Єгипту, Месопотамії, Китаю, Індії тощо. На парламентських слуханнях у Верховній Раді України у грудні 2010 року виступав директор Музею трипільської культури на Київщині Олександр Поліщук. Він навів цікавий факт: коли зразки трипільської культури повезли у Ватикан, то їхній кардинал сказав, що після вивчення таких матеріалів доведеться переглянути джерела європейської цивілізації, зовсім по-іншому переосмислити розвиток історичного процесу в Європі, з погляду того, де ж витоки європейської культури.

Щодо того, що наша мова є однією з найбагатших і наймилозвучніших мов світу, наведемо такі факти. У 20-томному словнику української мови, який зараз випускається, налічується близько 550 тисяч слів. В українській мові до слів «іти, бігти» є більше ста синонімів (у якій іншій мові це є?).

На міжнародних конкурсах у довоєнний період (20–30 роки) визначалися наймилозвучніші мови світу. Українська мова у двох конкурсах двічі попала в число призерів (трьох наймилозвучніших мов). Серед них ще були такі мови (але по одному разу), як італійська, французька, перська, грузинська.

Цікавим є матеріал про мовленнєвий етикет народів. Раніше при зверненні до людини ми знали найпоширеніше слово «товариш», а виявилось, що саме в нас найдавнішим є слово «пан», яке відродилося в нашій мові. А воно має божественне походження. Згадаймо, як П.Тичина у вступному вірші до «Сонячних кларнетів» пише: «Не Зевс, не Пан, не Голуб-дух – лиш сонячні кларнети», де наведені  божества з грецької, слов’янської і християнської міфологій. У наших стародавніх колядках («Добрий вечір тобі, пане-господарю») хазяїн звеличувався до небес, обожествлявся. Це ми бачимо у мовленнєвому етикеті, у зверненнях до особи і в інших народів ( «господин» – у росіян від слова «Господь», у французів – «дон» Жуан від лат. deus–бог).

У цьому розділі наведено переконливі факти про геноцид української мови ( з часів Петра І та Катерини ІІ вийшло за роки російського царизму і тоталітарної системи в СРСР більше 170 указів про заборону української мови в Україні), про проблеми двомовності в країнах, що не є бажаним для суспільства, про це переконливо пише відомий спеціаліст з цього питання Л.Масенко у книзі «Мова і політика». Адже останнім часом загострились питання мовної політики, там де є двомовність: у Канаді, де державними мовами є англійська і французька, у Бельгії (французька, фламандська), навіть постає питання про відокремлення тих, хто говорить іншою мовою. А відомий американський діяч Ньют Гінгріч, говорячи про мовну ситуацію в Канаді, підкреслює: «Ми повинні наполягати на тому, що англійська є нашою спільною мовою…Це те, що нас об’єднує».

У другій частині книги «З історії назв в українській мові» поміщено цікавий матеріал з такого розділу мовознавства, як «Етимологія», який допомагає нам пізнати історію слова, його походження,

З’ясування походження слова – це захоплююче заняття, адже перед нами розкриваються його глибинні таємниці, «гул століть», «шум віків», як писав Максим Рильський у своєму вірші «Рідна мова». Для прикладу візьмемо кілька слів з сучасної української мови і спробуємо пояснити їхню етимологію.

Ми вживаємо в сучасній мові слово «каторга», яке означає надзвичайно важку працю, тяжке, нестерпне життя або місце відбування людиною покарання. А звідки воно походить? Виявляється, що каторга – це вид галери, морського веслового судна у турків, на яке посилали засуджених, приковували їх біля весел на весь час відбуття покарання. Ось чому це слово, прийшовши з Туреччини, і стало в українській мові синонімом таких слів, як тюрма, неволя. Вияснення походження цього слова переносить нас в уяві на півтисячоліття назад, коли наш народ боровся з турецькими загарбниками.

Або візьмемо слово «колесо» і заглибимось в його етимологію. Воно походить від слова «коло». В глибоку давнину наші предки, яких вважають сонцепоклонниками, зображували сонце як символічний знак у формі кола. Отже, у цьому слові відбилися первісні уявлення наших предків. Ви знаєте, що й зараз люди, щоб поселялися лелеки, на високих деревах встановлюють колесо, щоб там мостили гнізда ці сонячні птахи.

До сонцесяйних слів у нашій мові можна віднести ще й такі слова: колодязь, коловорот, коляда, коліща, колісниця, колобок, колода, коломийка, калач, календар, калина, калита тощо. У всіх цих словах є той чи інший зв’язок із колоподібним Сонцем.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       У розділі розглядається походження побутових назв у нашій мові, назв днів тижня та місяців, магічних чисел, крилатих слів і фразеологізмів, біблійних назв, українських імен і прізвищ, назв країн Європи і  різних племен, назв річок і населених пунктів, районних і обласних центрів України. Особливе місце виділене дослідженню назви нашої держави – України, де наводиться більше десяти різних гіпотез. Обґрунтовано доводиться помилковість тлумачення цієї назви як «окраїна», адже у 1187 році, коли в літописах згадується слово «Україна», вона була не на окраїні Київської Русі. Українці – це люди, які живуть у своєму «краї»(краяни), так, як угорці – ті, що живуть у горах.

Найважливішу історичну інформацію несуть топоніми (назви населених пунктів), гідроніми (назви річок), етноніми (назви племен, держав).

Уже хрестоматійними стали стародавні назви найголовніших річок України, названі на честь найголовніших божеств (Данапер, Данастер, Данай), які свідчать, що на цій території жило в доісторичні часи, очевидно, ще в часи матріархату, трипільської культури, плем’я, яке поклонялося богині води і річок Дані. Такі назви, як Ірландія (країна оріїв), Шотландія (країна скитів чи скотарів),  Вельс (від Велес), Галлія (Франція), Іран(оріанець), Вірменія (оріанець), Палестина (стоянка палів),  Єрусалим (корінь «руси»), етруски (корінь «руси»), пелазги (лелеги), самаряни (від м.Самара в Північному Причорномор’ї), галілеяни (від «галли», «галати»), Ордан (Ор+Дана), Скіфополь в Палестині (місто скіфів), Турин в Італії (від «тур»), Данія (від Дана), Індія (від племені «сінди», що жило біля Азовського моря ще до нашої ери) тощо, як засвідчують останні дослідження, привнесені в інші країни із Північного Причорномор’я ще до нашої ери.

В останньому розділі книги «Походження мов і письма» наводяться різні гіпотези відомих вітчизняних і зарубіжних вчених про походження різних мов у світі з індоєвропейської мовної сім’ї. Наводяться цікаві факти про мовну прабатьківщину індоєвропейців, про походження слов’янських, в тому числі і української, романських та германських мов. Наводяться приклади про найдавніші писемні знаки і символи, про ієрогліфічне письмо, шумерський клинопис, про «послання»  скіфів Дарію, про початки слов’янської писемності, про розшифрування Миколою Суслопаровим найдавнішої писемності на Дніпрі 4 тис. до н.е,  відкриття Валентином Даниленком початку писемності в Україні в часи трипільської культури, дослідження Анатолієм Кифішиним писемних пам’яток Кам’яної Могили, про мову «Велесової книги», дослідження Михайлом Брайчевським та Геннадієм Гриневичем слов’янської писемності, рунічного письма (так званих «чертів» і «різів»), що поширились по всьому світу, як пише кандидат психологічних наук Олексій Губко у своєму ґрунтовному дослідженні «Психологія українського народу».

Французька мова виникає приблизно у І тис. до н.е. внаслідок злиття мови галлів (кельтів), латині і мови германського племені франків, англійська мова – внаслідок злиття кельтської мови, мови германських племен англів і саксів та латині.  Російська мова виникає приблизно у ХІІ ст. внаслідок злиття мов слов’янського племені полян, русів (антів, в’ятів), угрофінських племен (слово Москва угрофінське) і впливу татаро-монголів, адже Москва з ХІІІ ст., коли формувалася російська народність, була у тісних зв’язках із Золотою Ордою. Крім того, російська мова, що формувалася, зазнала великого впливу церковнослов’янської мови, яку принесли нам від південних слов’ян Кирило і Мефодій. Про це говорив відомий російський мовознавець Шахматов. Ось чому під впливом тюркських та угрофінських мов у російській мові появилось а-кання. Українська мова, яка вже була сформована (ще в 5 ст.н.е типове українське слово «страва» зафіксоване у візантійській хроніці істориком Пріском Панійським  ), не піддалася цим впливам.

Таким чином, рідна мова є справді генетичним кодом народу, де зберігається вся інформація з історії та культури народу. Тому її потрібно берегти як зіницю ока, щоб для людства збереглася потрібна інформація, якої нема в інших мовах.

Гордімося тим, що ми є спадкоємцями такої мови, однієї з найбагатших, наймилозвучніших і найдревніших мов, на яку зазіхало багато завойовників, що хотіли знищити її, але вона збереглася, бо в нас дуже співучий народ, який дав світові найбільше мелодійних пісень. Людина повинна знати кілька мов, з повагою ставитись до них, але в першу чергу вивчити і зберігати свою рідну мову, щоб передати її нащадкам.