Header image alt text

Сквирський ліцей

Офіційний сайт

Елеонора Пилипенко-Миронюк

Преглянути презентацію “Елеонора Пилипенко-Миронюк”

На Сквирщині розвинувся талант відомої в Україні артистки Е.І. Пилипенко-Миронюк. «Рідний краю, місто рідне, чи є в світі любов гарніша? Теплі, щирі почуття сповнюють мене при згадці про Сквиру, де я зросла, де неповторно минули мої літа», – згадувала Елеонора Іванівна.

Народилася співачка 17 жовтня 1936 року в Києві, але згодом переїхала до Сквири. Жили з матір’ю бідно, дівчинка пережила нелегкі роки воєнного і повоєнного періоду. Батько Елеонори загинув під час Великої Вітчизняної війни. Вчилася в школі, милувалася красою рідної природи, змалку полюбила народну пісню. А любов до неї прищепила бабуся. Навчаючи онуку чарівним мелодіям, бабуся не раз казала: «Вчися, внученько моя люба, співай так, щоб людям радість, натхнення і силу давала твоя пісня».

І не один раз, сидячи на старому бересті, що ріс біля хати, Елла виконувала свої співанки: «І так хороше було мені, така я щаслива з піснею, – згадувала вона, – аж поки мої мрії – гулянки дитячі не перервуть люди, що, йдучи на ярмарок, зупиняються послухати».

А потім у школі №1 Елеонора, беручи участь у художній самодіяльності, зустріла людину, яка помітила її талант і дала дорогу для його розвитку. Це був керівник хору Семен Іванович Радчук. «Як зараз пам’ятаю, – згадувала Елеонора, – як у ті повоєнні роки, в холоді-голоді бігла я ранесенько до своєї школи. Шлях був неблизький, морози тріскучі, одежини – ніякої. Проте бігла щаслива, бо сьогодні репетиція концерту до свята і я знову буду на сцені співати».

Свою шкільну сцену вона зберегла у спогадах на все життя: «Минули роки. Я як актриса побувала на гастролях у багатьох країнах світу, співала на багатьох сценах, але моя перша сцена, тоді в дитинстві, залишилася на все життя для мене найкращою», – згадувала Елеонора Іванівна [3]. Школу Елеонора Пилипенко згадує як найдорожчу святиню, що допомогла їй знайти своє покликання, дала змогу вибрати професію, без якої вона не уявляє життя.  «Коли буваю у Сквирі, заходжу в свою школу №1, ніби повертаючись у своє дитинство, зустрічаюсь зі своєю юністю. Ця земля народила мене, дала мені крила, навчила любити пісню і людей», – так сказала наша землячка у 1987 році. А ще вона повторює: «У мене два крила – моя родина. І моя пісня» [3].

Потім співачка навчалася у музичному училищі ім. Глієра. І тут її чудовий голос помітив викладач училища Володимир Кобачок. Він познайомив її із Валентиною Пархоменко та Юлією Гамовою. Так народилося тріо бандуристок «Дніпрянка». Після закінчення консерваторії почалися виступи на вітчизняній та зарубіжній сцені. Успіх не прийшов сам. Йому передували наполеглива праця, довгі творчі шукання…

У журналах «Огенёк», «Україна» та інших, а також газетах, можна було побачити фото трьох українських дівчат-бандуристок. Усі троє немов сестри: синьоокі, з довгими русими косами, що спадали у них з плечей. Це були учасниці VІІ Віденського фестивалю молоді і студентів Елеонора Пилипенко і її подруги Валя і Юля. Фестиваль був нелегким екзаменом для бандуристок. Адже там виступала талановита молодь із усього світу. Дівчата виправдали високе довір’я посланців своєї країни. За майстерне виконання українських народних та сучасних пісень всім трьом бандуристкам було вручено Срібні Медалі. Після цього почалися подорожі тріо бандуристок по всьому світу.

У 1967 році Елеонорі Іванівні присвоєно звання Заслуженої артистки УРСР, а в 1979 році – народної артистки УРСР. Тріо бандуристок неодноразово приїздило в Сквиру. Зустрічі сквирян з прославленими співачками завжди виливалися у справжнє свято народного мистецтва.

За роки творчості колектив бандуристок «Дніпрянка» побував з концертами по багатьох країнах: від Карпат до Далекого сходу, від Білого моря до Кавказьких гір. І хто б не слухав прославлене тріо бандуристок: узбеки, чи вірмени, чи білоруси – всі радо сприймали українські пісні, бо мелодії української народної пісні та срібний акомпанемент бандур завжди знаходив шлях до слухачів. Із своїми піснями бандуристки побували і далеко за межами нашої країни. Вони пронесли українську пісню в понад шістдесят країн світу. Всі п’ять континентів побачили і почули їхній спів: Японія, Франція, Бельгія, Канада, Америка, Фінляндія, Австралія, Голландія, Норвегія та багато інших країн світу.

Тріо бандуристок «Дніпрянка» також відвідало Африку. Гастролі тривали п’ять місяців: Уганда, Руанда, Кенія, Танзанія, Бурунді, острови Мавріка й Мадагаскар. Країни з незвичайною екзотикою, з дивовижними птахами та звірами, а головне з людьми: чорношкірі з білосніжною посмішкою. «Вони, коли дізналися, що ми з України, гаряче хапали нас за руки, на своїй мові висловлювали свою повагу, вдячність, любов і дружбу до нашого народу. Не знали ми, як же вони зрозуміють наші пісні, наше мистецтво. Але вже вихід нас у національних костюмах зал зустрів гарячими оплесками, а після першої пісні – овації. Люди не знають нашої мови, багато з них взагалі вперше чули про Україну, вперше бачили артистів, але після концерту не знали, як висловити вдячність свою, на знак любові до нашої країни показували нам свої національні пісні», – згадувала Елеонора Пилипенко-Миронюк.

Про їхні творчі досягнення неодноразово писала газета «Радянська Україна»: «Три чисті краплини з співучого моря пливли течіями трьох рік, і так, як вони споконвіку вливаються в Дніпро широкий, зустрілися у рідному руслі і заспівали трьома голосами. А в парі з їх голосами задзвеніли їхні бандури, і тоді у пісні виросли два крила, мов у дніпрової чайки, і люди дізналися, що дніпрянки співають – чарівно».

Про наших співачок писали газети багатьох країн. Коли дівчата виходили на сцену, у всіх завмирав подих. Ніхто ще не чув такої прекрасної мелодії. Дзвінка пісня лилася по всьому залу. Глядачі були в захопленні.

Цінні спогади про світову славу тріо бандуристок «Дніпрянка» із відгуками зарубіжної преси зберігаються в музеї Сквирського ліцею.

Минають роки, спливає час, але ми, сквиряни, завжди пам’ятаємо про Елеонору Пилипенко, про її пісні, про те, що сквирська земля дала світові таку чудову співачку.

Список використаних джерел

  1. Гоян Я. Дніпрянки // Радянська Україна. – 1978. – 1 жовтня.
  2. Митці України: Енциклопедичний довідник. – К., 1992 („Миронюк Е.І”. – С. 402).
  3. Пилипенко-Миронюк Е.І. Чи є любов гарніша? // Ленінська правда. – 1967. – 15 жовтня.
  4. Пугачевський О.В. Уклін тобі, земле Сквирська. – К., 2008 („Співає Елеонора Пилипенко”. – С. 85-89).
  5. Сквира: сторінки історії. За ред. В.І.Цимбалюка. – Вид.2. – Біла Церква, 2003. – С. 212-214.
  6. Співає тріо бандуристок „Дніпрянка”. – К., 1988. – С. 1-64.