Софія Яківна Муренко, учитель-методист, провела у 7 класі відкритий урок на тему “Україна та  її історія очима австрійського письменника”. На уроці за оповіданням Р.М.Рільке «Пісня про Правду» учні ознайомилися з творчістю австрійського письменника; дізналися про зв’язок Рільке з Україною;  засвоїли поняття «національний колорит», знайшли його ознаки в оповіданні; поглибили навички аналізу тексту, переказу, виразного читання.

Учні провели прес-конференцію “Рільке та Україна”.  Про зв’язки письменника з Україною, про те, що найбільше зачарувало його  на нашій землі учні дізнавалися від самого письменника. Роль Рільке виконував учень 7 класу Вітюк Максим.

Пропонуємо ознайомитися з фрагментом уроку.

 Прес-конференція «Рільке та Україна»

Журналіст. Шановний пане Райнере Маріє Рільке, у Вашій творчості віддзеркалюється українська земля. Знаю, що Ви були в Україні. Цікаво дізнатися, що спонукало Вас відвідати нашу землю?

Рільке. Спочатку я ознайомився з перекладними творами Толстого, Достоєвського, Тургенєва. А інтерес до них в мені пробудила Лу Андреас Саломе. Вона була впродовж життя моїм найпершим другом. Лу народилася на російській землі, в Петербурзі, в родині російського генерала французького походження. Саме вона й запалила мене мрією відвідати і пізнати Русь. Тому у 1899-1900 роках разом із Лу Андреас Саломе я здійснив подорож Росією та Україною.

Журналіст. Пане поете, Ви сказали, що знаєте російську літературу. Чи вдалося Вам особисто контактувати з російськими чи українськими письменниками?

Рільке. Так, я знайомий зі Львом Толстим. Ми багато говорили з ним про Бога. Це спілкування стало поштовхом до моїх власних філософських роздумів, які пізніше відобразилися у віршах. Ще читав Гоголя, листувався із російськими видатними поетами Борисом Пастернаком та Мариною Цвєтаєвою. А щодо українських письменників, то з ними особисто познайомитися не вдалося, нажаль. Хоч я чув уже тоді про декого з них.

Журналіст. Хочеться, щоб Ви докладніше розповіли про маршрут подорожей українською та російською землею.

Рільке. Подорож розпочалася навесні з відвідин Москви, в Тулі я зустрівся зі Львом Толстим. У червні ми побували в Києві. Далі разом із Лу Дніпром ми попрямували до Кременчука, а потім побували у Полтаві, Харкові. Волгою мандрували до Новгорода і Ярославля. Звідти вирушили дол. Петербурга, де перебували три тижні. Ці мандри і пробудили в мені бажання ближче ознайомитися з історією Русі, Київської та Козацької.

Журналіст. Що найбільше вразило Вас під час подорожі?

Рільке. Дві речі залишили незабутнє враження. Перше – це українська пісня. Друге – краса української природи. Пам’ятаю, писав тоді у своєму щоденнику: «Згадую оце полтавські степи, надвечірні зорі, хатки, і охоплює душу сум, що мене там немає». Полтавські степи я оспівав пізніше у «Сонетах до Орфея». А ще мене вразили кургани, могили минулих поколінь, які височіють над степом.

Журналіст. Назвіть іще Ваші твори, в яких звучать українські мотиви.

Рільке. Українській тематиці я присвятив твір «Як старий Тимофій співав помираючи», «Пісню про справедливість», дві новели з «Казок про любого Бога», «Книгу образів».

Журналіст.  А українська література Вам відома? Як Ви ставитеся до неї?

Рільке. Я в особливому захопленні від староукраїнської літератури, читав Несторову «Повість минулих літ», «Києво-Печерський патерик», перекладав «Слово о полку Ігоревім», ознайомився зі змістом українських історичних пісень, «Кобзарем» Шевченка.

Журналіст. Шановний пане, перебуваючи на українській землі і цікавлячись фольклором, Ви, безумовно, не могли не чути оповідей про кобзарів. Можливо, якась із них Вас особливо вразила?

Рільке. Справді, запам’яталася історія життя відомого українського кобзаря Миколи Вересая. У чотирнадцятирічному віці той осліп і, навчившись гри на кобзі, ходив із села до села, виконуючи пісні й думи. У моїй «Пісні про Правду» носієм правди є також сліпий кобзар, який співом закликав людей захищати Правду.

Журналіст. Пане поете, Ви сказали, що читали «Києво-Печерський патерик». Отже, Ви були у Києво-Печерській лаврі?

Рільке. У Печерах я бував не один раз із прочанами, і якось сам зі свічкою в руках. Відвідини Лаври надихнули мене на написання книг «Книга годин» і «Книга прощ».

Журналіст. А ще чим Вас вразив Київ?

Рільке. Я закохався тоді у нього. У цьому місті я хотів навіть оселитися, мені здавалося, що воно «близьке до Бога». Не можу забути Софіївського собору. Сильні враження залишилися від ікон київських церков і монастирів. Мене вони полонили.

Журналіст. Отже, Ви знайомі і з українським малярством?

Рільке. Так, я бачив твори Левицького, Боровиковського. Знав картини Ярошенка і Рєпіна. Зберігаю чимало українських сувенірів до цього часу: шовкову хустку та срібний візантійський хрест.

Журналіст. Пане Рільке, хочеться почути Вашу думку щодо нашої української історії, майбутнього нашої землі.

Рільке. Ставлення до Вашої землі виражено у багатьох моїх творах. У Вас славне минуле. Борця за незалежність Мазепу я прославив у вірші «Буря». Сподіваюся на достойне прийдешнє України, про це читайте у поезії «Карл ХІІ мчить по Україні». У моїй пам’яті залишиться Україна як чудовий край безмежних просторів із героїчним минулим, багатою історією.

Земля без меж, вітри, рівнини,
       Лісів там тіні старовинні
       Й незмірна неба височінь,
Пливуть тобі назустріч села
       І знов зникають в далині,
       Немов прожиті щойно дні
Чи пісня дзвонів невесела.

                                  Переклад М.Нагірного.